Розвіявши чутки про свій розпад через героїнову залежність Лейна Стейлі, Alice in Chains випустили альбом, який за звучанням є їхньою найкращою роботою, а його найвизначніші моменти, без сумніву, належать до найзріліших у їхній творчості. Alice in Chains менше покладаються на металеві рифи і більше на мелодію і різноманітні аранжування, ніж у попередніх повноформатних альбомах групи, нарешті інтегрувавши деякі з більш делікатних акустичних настроїв своїх EP. Тексти пісень зачіпають звичні для AIC теми — відчай, страждання, самотність і розчарування — але в більш стриманій манері, і в них простежуються більш надихаючі якості, такі як стійкість і витривалість, яких не вистачало в більшості їхніх попередніх робіт. Недолік Alice in Chains у порівнянні з попередніми роботами в плані постійного емоційного впливу частково компенсується вмілим продюсуванням і такими піснями, як «Grind», «Brush Away», «Over Now» і хітовою баладою «Heaven Beside You», які є одними з кращих робіт групи. Проте, незважаючи на багато переваг, важко не відчувати певного розчарування від альбому, ніби, з огляду на ці якості, він мав би вийти кращим, ніж вийшов — є кілька повільних моментів, де пісні не до кінця опрацьовані і не особливо запам'ятовуються, і ці моменти можуть створити враження, що група звучить несерйозно і розсіяно. Це, в свою чергу, може зробити виклик таких пісень, як «Grind» («тобі краще не планувати мої похорони, поки тіло не помре»), більш схожим на заперечення; якраз коли музика Alice in Chains нарешті почала виходити з темної сторони, проблеми всередині групи стали занадто важкими, і «Alice in Chains» став останнім альбомом з новим матеріалом, випущеним AIC під керівництвом Стейлі.
- Steve Huey (AllMusic)
