І яким складом учасників цей альбом може похвалитися. Дрейк малює басовиту, заїкаючу "Sicko Mode", Френк Оушен співає у вільній, повітряній "Carousel" і - що, мабуть, найцікавіше - Кваво і Такеофф з Migos шиплять через важкий автотюн у маршовій, недолуго названій "Who? What!". Додайте сюди композиції від The Weeknd, Kid Cudi, James Blake і навіть, за чутками, мелодію губної гармошки від Стіві Вандера (вона справді неземної краси) в лаконічній "Strop Trying To Be God", і ви отримаєте альбом надзвичайної майстерності.
Кульмінацією альбому може стати елегійна, майже релігійна, заспокійлива кода до останнього треку. У цьому моменті укладено весь розмах і амбіції "Astroworld". Від такого самоаналізу Скотт переходить до бравурного скандування "Fuck the Club Up" у гуркітливій "No Bystanders", в якій він читає реп: "Family Function, I ain't no friends." Це звук музиканта, який створив навколо себе цілий світ, цілу імперію - ми можемо зазирнути всередину, але здалеку, здогадуючись про його мотиви і життя за оксамитовим канатом.
- NME