Важко не поспівчувати Alice in Chains - всі хлопці у гурті були старожилами, всі, окрім вокаліста Лейна Стейлі, який так і не зміг вигнати своїх демонів, піддавшись наркотичній залежності у 2002 році. Alice in Chains перестали існувати задовго до цього, все через пристрасть Стейлі, тож гітаристу Джеррі Кантреллу, басистові Майку Інезу та барабанщикові Шону Кінні знадобилося багато часу, щоб зважитися на відновлення гурту. У підсумку вони найняли Вільяма Дюваля як заміну Стейлі й випустили Black Gives Way to Blue через цілих 14 років після виходу останнього альбому гурту. До загальної честі, Black Gives Way to Blue звучить так, наче його можна було випустити через рік після Alice in Chains: він не піклується про моду, він вірний своєму темному похмурому року, однак якщо ви не надто уважні, то легко можете прийняти Дюваля за його попередника. Є різниця між відчайдушними спробами повернути колишню славу та возз'єднанням зі своїм корінням, й Alice in Chains належать до останнього. Хоча їх ніколи не віднесуть до гуртів з позитивним настроєм, відчувається почуття полегшення від того, що вони знову грають разом як гурт, особливо якщо вони звучать як і колись, вловлюючи ту дивну завісу на півдорозі між металом 80-х або північно-західним сладжем 90-х, нагадуючи нам, що ми щось проґавили під час їхньої відсутності.
- Стівен Томас Ерлевайн - allmusic.com
