Нехай й тихо, але Пол Маккартні пережив щось на кшталт пізнього кар'єрного ренесансу, випустивши у 1997 році альбом Flaming Pie. З цією платівкою він позбувся багаторічної сором'язливості та наполовину реалізованих ідей та презентував альбом, що, незважаючи на всі його незначні недоліки, був водночас амбітним та цілісним, що започаткувало серію, яка продовжилася через драйвовий рок-н-рольний альбом Run Devil Run та його продовження 2001 року, Driving Rain. Для «Chaos and Creation in the Backyard», продовження цієї платівки, Маккартні вибрав іншу тактику, повернувшись до естетики гурту однієї людини, характерної для його дебютного альбому McCartney, його пізнього продовження McCartney II та меншою мірою для другого домашнього альбому Ram. Крім кількох гітарних партій, пари барабанних треків та, звісно, струнних й духових, що з'являються час від часу, Маккартні виконав тут усе, від гітар та клавішних до баса й барабанів. Різниця в тому, що замість того, щоб продюсувати платівку самому, Маккартні залучив до роботи над нею авторитета у галузі альт-року Найджела Ґодріча, відомого як продюсер альбомів Radiohead «OK Computer» та Beck «Mutations», а також як єдиний продюсер, відповідальний за оптимізовану платівку Pavement. Годріч володіє даром змушувати брудну або складну музику звучати просто, логічно й чисто, тож він домігся того самого ефекту на Chaos and Creation, прибравши очевидні нерівності й домашній шарм, які були характерні для попередніх робіт Маккі, зроблених однією людиною. У результаті Chaos звучить так само відшліфовано, як і звичайний альбом Маккартні, як Driving Rain, але процес його створення та запису сильно відрізняє цей альбом не тільки від його попередника, а й від більшості сольних альбомів Маккартні. Він тихий та медитативний, не позбавлений ексцентричності та енергійних мелодій - звісно, «Fine Line», що відкриває альбом, пропульсивна, завзята пісня, яка засіла у вас у голові після одного прокручування і звучить як мелодія, яку ви знаєте все життя, та «Promise to You Girl» також приємно проноситься повз - але загальне відчуття від альбому - це розмірковування й роздуми, а не безлад або дурниця. Й вже тим паче не примхлива й не трешева, оскільки поєднання інтроспективних балад з ретельно опрацьованим, але не надто метушливим та відполірованим продюсуванням означає, що «Chaos and Creation in the Backyard» - справді рідкісна річ: альбом МакКартні, позбавлений миловидності чи легкої сентиментальності. Це не означає, що він похмурий або позбавлений романтичного матеріалу - Пол обожнює свої пісні про кохання, врешті-решт, - але тон чи тембр альбому настільки простий, приглушений і щирий, що вся музика резонує трохи глибше й здається трохи більш сердечною. Якщо тут немає відвертих нокаутів, то немає й слабких місць, тож якщо в альбомі немає розмаху, витребеньок та неприкритого гумору його класичних сольних альбомів від Ram до Tug of War, то це не страшно, бо Chaos and Creation in the Backyard пропонує дещо інше: Пол не тільки перебуває у незвично задумливому настрої, а й зробив струнку, цільну платівку, що тримається краще, ніж його попередній альбом Flaming Pie - що незвично, бо альбоми МакКартні рідко, якщо взагалі коли-небудь, бувають без наповнювача. Спокійний характер «Chaos and Creation» може означати, що деякі слухачі швидко пропустять його, оскільки це альбом для дорослих, але якщо провести з ним певний час, то стане зрозумілим, що Маккартні ще далеко не вичерпав себе як автор пісень або творець альбомів та у багатьох відношеннях продовжує робити найкращу музику у своїй сольній кар'єрі.
- Стівен Томас Ерлевайн - allmusic.com
