Нове десятиліття, новий склад: Франк Борнеманн на гітарі та вокалі, Клаус-Пітер Мазіол (що залишився від попереднього складу) на басу, Ханнес Фольберт на клавішних, Ханнес Аркона на гітарі та народжений у Великій Британії барабанщик Джим МакГілліврей. Це ознаменувало новий напрямок для гурту, більш доступний, прямолінійний підхід у їхній музиці. Гітари стали важчими, клавішні не так занурені в атмосферу, як у Детлева Шмідтхена. Проте, це звучання гурту, який не бажає вступати до 1980-х (і це справедливо для двох наступних альбомів, "Planets" та "Time to Turn"), відтак Фолберт використовує тут клавішні інструменти суворо 70-х (але після цього альбому з'явиться більше клавішних інструментів початку 80-х), як-от Mini Moog, струнні синтезатори, Hohner Clavinet або Hammond organ.
Альбом відкривається композицією «Horizons», доповненою клавішними та жіночим приспівом, з цитатою з пісні YES «Tales From Topographic Oceans» у тексті. «Child Migration», «Giant», «Silhouette» або «Gallery» демонструють більш прямолінійний напрямок, багато в чому нагадуючи ALAN PARSONS PROJECT. Деякі з цих композицій межують з AOR. «Sunset» - це інструментальна композиція з переважанням синтезаторів та крутим Moog.
Одна з переваг Eloy - до біса приємна музика. Вона чудово підходить як фонова. Вона може бути ненав'язливою, але в ній достатньо характеру, щоб стати центром уваги, чимось, що можна сидіти в навушниках і слухати собі на втіху. Пісні не відволікають та не набридають. Сила Eloy полягає не стільки у окремих піснях, скільки в усьому альбомі як єдиному цілому.
