Те, що гурт Evanescence взагалі випустив свій другий альбом, здається справжнім дивом, зважаючи на ті закулісні труднощі та проблеми, які супроводжували період після виходу їхнього дебютного альбому «Fallen» у 2003 році, що став несподіваним хітом. Насправді, за Evanescence було стільки драматичних подій, що це вже майже не той самий гурт. Звісно, ключовий автор пісень та гітарист Бен Муди вже не є учасником гурту — він пішов незабаром після того, як «Fallen» став міжнародним хітом, а трохи пізніше гурт втратив басиста, залишивши Емі Лі беззаперечною лідеркою гурту. Вона й так завжди була обличчям, голосом і душею гурту — настільки домінуючою, що часто здавалося, ніби саме вона й називається Evanescence, а не очолює гурт з такою назвою, — але до того часу, як гурт нарешті випустив свій довгоочікуваний другий альбом «The Open Door» у жовтні 2006 року, вже не було сумнівів, що це її гурт, і вона добре засвоїла уроки успіху «Fallen». На другий план відійшли «торі-ізми», що становили значну частину дебютного альбому — їх зберегли для похмурого підтвердження у заключній пісні «Good Enough», та бурхливої «Lithium», яка, безсумнівно, не є кавером класичної пісні Nirvana (у тій пісні ніколи не згадувалася її назва, а тут вона повторюється безперервно) — а натомість з’явився епічний готичний рок (зауважте, це не зовсім те саме, що гот-рок), який зробив Лі провідною «чаклункою» рок-сцени нового тисячоліття. І вона не вагається заглибитися у вир подій навколо гурту, адже тут справді йдеться виключно про неї — вона, можливо, майстерно оминає неприємності, пов’язані з судовим позовом проти її менеджера, якого вона звинувачує у сексуальних домаганнях, але кілька разів наносить удари у бік Муди, водночас прямо атакуючи свого напівзнамого колишнього, Шона Моргана з гурту Seether, піснею «Call Me When You’re Sober» — це найвідвертіше відкидання, яке тільки можна уявити. Якщо вірити її словам, вона не тільки нікого не потребує, але й сама по собі краща. Проте артисти не завжди є найкращими суддями власної творчості, і Лі не завадило б мати когось, хто допоміг би їй виліпити її звучання у пісні, як це було, коли поруч був Муди. Не те щоб вона обов’язково блукала у пошуках — «Call Me When You’re Sober» має не лише структуру, а й привабливі моменти та динаміку, — але занадто часто альбом «The Open Door» є плутаниною емоцій. Однак у звуковому плані він краще й послідовніше передає міф про Evanescence, ніж перший альбом — зрештою, Лі тепер не вибачається за те, що є «ну-метал-дівчиною для інтелектуалів», адже вона вже зірка.
- Stephen Thomas Erlewine (AllMusic)
