Тут арт-рок виконує функцію підфарбовування поп-пісень, на відміну від Abacab і Duke, де все навпаки. Можливо, певною мірою це було зроблено для того, щоб переконатися, що давні шанувальники не залишать корабель, та дати їм трохи арту, а можливо, що гурт просто не міг залишити прог позаду, але кінцевий результат один і той самий: з цієї платівки Genesis стали передусім поп-групою. Той, хто звернув увагу на "Misunderstanding" або "No Reply at All", міг сказати, що це був гарний поп-гурт, насамперед завдяки впевненості Філа Коллінза, яка швидко зростала, але Genesis продемонстрували, якими хорошими вони могли бути, балансуючи між такими витонченими поп-мелодіями, що пульсують, як "That's All", і новознайденою чутливістю до жалісливих балад, як на "Taking It All Too Hard". У ньому надто багато всього - надто багато поп-музики, надто багато арту, надто багато нісенітниці - тож він не складається на єдине ціле, але якщо брати окремо, більшість цих моментів дуже сильні, свідчачи про зростання впевненості та естрадної міці тріо, навіть якщо це не зовсім те, що хотіли б почути давні шанувальники.
- Стівен Томас Ерлевайн - allmusic.com
