Half The City

Харизматичний, динамічний та артистичний вокаліст, який на сцені, здається, випромінює інтенсивність Джеймса Брауна, вільна та напориста духова секція з двох людей та бек-лінія гаражного гурту, що тримає в напрузі. Бірмінгемці з Алабами St. Paul & the Broken Bones у своїй найкращій формі передають ретро-соул звучання, що нагадує класичні альбоми Stax та Muscle Shoals кінця 60-х та початку 70-х років. Вокаліст Пол Джейнуей співає під впливом госпелу, й це ще м'яко сказано, він вичавлює кожну унцію поту та душі з треків, що увійшли до цього дебютного повноформатного альбому гурту. Починаючи з відкриваючої композиції "I'm Torn Up", на сцену виходять трек за треком повільних та несамовитих соул-балад - форма, яка, очевидно, є спеціалізацією Джейнвея. Він співає, й гарчить, й задихається, й стогне, й ковзає цими піснями, наче друге пришестя Ела Гріна, водночас гладенький, брутальний та сирий, чисті емоції, приправлені дозою євангельської іскри, і неможливо заперечувати, що це його шоу. Це освіжаючий звук, хоча в ньому немає нічого нового. Якщо й є недолік у цього чудового дебютного альбому, то це те, що більшість пісень - це повільні, тягучі балади, потужні, якщо брати їх по одній, тож Джейнвей витискає з них усе, але вони, як правило, потрапляють в одну й ту саму емоційну колію. Цей дебютний альбом дуже хороший, тут гурт показує багато щирості. З таким вокалістом, як Джейнвей, немає причин думати, що цей гурт не стане ще більшим та кращим.

- Стів Леггетт. allmusic.com