Неодноразово відзначена такими виданнями, як The New Yorker, The New York Times, GQ, Pitchfork, The Fader, The Los Angeles Times та багатьма іншими, сама Бріджерс більше зацікавлена й у дискусіях на теми Twitter, а роздуми про принизливий процес становлення особистості є милим кумедним зворотним боком разюче сумних пісень, які вона пише. Цілком доречно, що Punisher зачарований та рухомий такою неймовірною напругою. Неважливо, чи пише вона твіти, чи пісні, особливий талант Бріджерс полягає в тому, щоб з несамовитою цікавістю розглядати брудні й болісні теми, досліджувати їх доти, доки вони не дадуть відповідей, прекрасних та абсурдних, або достовірно повідомити про те, що іноді вони не є ні тим, ні іншим.
Бріджерс зібрала значну команду запрошених музикантів, серед яких Джуліан Бейкер, Люсі Дакус, Крістіан Лі Хатсон та Конор Оберст, а також Натаніель Волкотт (з Bright Eyes), Нік Зіннер (з Yeah Yeah Yeah Yeahs), Дженні Лі Лі Ліндберг (з Warpaint), Блейк Міллс або Джим Келтнер, а також її давні колеги по групі Маршалл Вор (ударні), Гаррісон Вітфорд (гітара), Емілі Ретсас (бас) і Нік Уайт (клавіші). Мікшуванням альбому займався Майк Могіс, який також мікшував дебютний студійний альбом Бріджерс 2017 року Stranger In The Alps.
У епічному, вільному завершенні альбому, "I Know The End", Бріджерс об'єднує завивання з духовими, барабанами та електрогітарою у розкішний вихор кінця світу, кульмінацією якого стає її власне фінальне ревіння. Це й є Punisher у двох словах: нищівна елегантність, підкреслена моментом глибокого самоаналізу.
