Найгучніший альбом Accept "Balls to the Wall" став найбільшим комерційним успіхом гурту. Альбом "Balls to Wall", що послідував за творчим проривом гурту "Restless and Wild", виявився найбільш сексуально зарядженим у будь-якому музичному жанрі. Незважаючи на істерично безглузді тексти, легендарна заголовна композиція залишається неперевершеним шедевром, що б'є кулаком та стає уособленням сучасного повільного металевого гімну, яким він став. А в парі з другим синглом "London Leatherboys" вона, мабуть, являє собою найвідвертіший гомоеротичний двовірш в історії хеві-металу (з'їж своє серце, Роб Гелфорд). "Fight It Back" - це приблизно те, на що гурт здатен у своєму старому, напівгромкозвучному стилі (доведеному до межі попереднього року маніакальною "Fast as a Shark"), та саме більш мелодійна "Head Over Heels" та напівбалада "Losing More Than You've Ever Had" задають тон подальшому напряму Accept. Третя безперечна класика альбому, драйвова "Love Child", відкриває другий бік з одним з найвизначніших стакато-риффів у металі - настільки гарним, що гурт повторює його майже дослівно кількома піснями згодом у "Losers and Winners", що є майже такою ж потужною. Й хоча решта композицій не настільки знамениті, вони не менш потужні, особливо повільно наростаюча напруга, яку можна почути у відверто розпусній "Turn Me On". У підсумку можна сказати, що цей альбом, як власне й його попередник Restless and Wild, є найважливішим хеві-метал-альбомом, тож будь-який достойний прихильник повинен мати їх обидва. Але для тих, хто вперше знайомиться з альбомом, Balls to the Wall - трохи мелодійніший та менш жорсткий з них. Що б ви не вибрали, ви можете тільки виграти.
- Едуардо Рівадавія. Allmusic
