Family Style (Audiophile Vinyl)

Своєю приголомшливо досконалою грою на гітарі Стіві Рей Вон запалив блюзове відродження 80-х років. Вон рівною мірою спирався на таких блюзменів, як Альберт Кінг, Отіс Раш або Х'юберт Самлін, на таких рок-н-рольщиків, як Джимі Хендрікс або Лонні Мак, а також на мандрівних джазових гітаристів на кшталт Кенні Баррелла, створюючи унікальний еклектичний та запальний стиль, не схожий на жодного іншого гітариста, незалежно від жанру.
Стіві Рей створював музику, яка була не до снаги більшості музикантів, але для цієї студійної роботи у 1990 році він повернувся до того, що любив: бадьорої музики та роботи з братом, якого обожнював усе своє життя. У ранні роки Стіві Рей Вон часто говорив про те, що хотів би записати альбом зі своїм братом. Він виконав це бажання у своєму останньому студійному виступі, який було випущено майже через місяць після його смерті. Наприкінці приміток на вкладиші написано: «Спасибі, мамо В., що дозволила нам зіграти». За спритного продюсування Ніла Роджерса та використання жодного з гуртів гітариста (Double Trouble чи Fabulous Thunderbirds), це блюзовий, але далеко не пуристський альбом. Джиммі дебютує як вокаліст у піснях "White Boots" та "Good Texan", а брати стирають межі між своїми гітарними стилями - Стіві інколи віддає перевагу менш тривалому twang, а Джиммі переходить до території Альберта Кінга.