Випущений у 1995 році, він став останнім альбомом гурту на довгий час, але це було пов'язано з тим, що вже ходили чутки про возз'єднання класичного складу Black Sabbath. Однак цей альбом сам по собі був свого роду альбомом возз'єднання. Коли все було остаточно погоджено, склад залишився таким самим, як і на альбомі «Tyr», з поверненням Козі Пауелла на барабани та Ніла Мюррея на бас, який замінив Гізера Батлера, оригінального басиста Sabbath. З попереднього альбому «Cross Purposes» повернувся вокаліст-довгожитель Тоні Мартін, який на той час був уже впізнаваним обличчям у «сучасному» складі Black Sabbath, оскільки як найвідданішого вокаліста за всю історію гурту його випередив тільки Оззі. Також, звісно, повернувся Тоні Айоммі на гітарі та Джефф Ніколс на клавішах.
Мартін стверджує, що нічого не знав ні про чутки про возз'єднання класичного гурту, ні про плани повернути Діо для участі у «Heaven and Hell». Крім того, напружені графіки й обмеження звукозаписної компанії не давали змоги гурту репетирувати та писати пісні як єдина команда. Тільки Айоммі, Мартін та Ніколс були вільні для спільних джемів й створення пісень. Через брак часу на запис альбому пішло всього 10 днів, тому багато речей не вдалося доопрацювати. Альбом вийшов одним з найбільш нецілісних за всю історію гурту, але на це є маса причин. Мартін стверджує, що насправді пісні звучали відмінно на практиці, але все загубилося під час процесу виробництва.
Звичайно, наступний студійний альбом під ім'ям Black Sabbath мав би спокутувати провину гурту, адже саме він би знову об'єднав класичний склад дуже вдалим чином, тож гурт, принаймні, закінчив би на позитивній ноті з альбомом «13», який вийшов у 2013 році. Але це було б зроблено за рахунок вірних Тоні Мартіна та Джеффа Ніколса, але ж саме цього ми всі так хотіли, чи не так?
