Black Sabbath (50th Anniversary Edition)

З перших секунд однойменної пісні "Black Sabbath" слухача накриває важкий, холодний, як зимовий туман, риф, побудований на тритоні — інтервалі, який у Середньовіччі вважали «диявольським». Оззі Осборн тут не просто співає — він, здається, попереджає нас про наближення чогось зловісного. Далі йде "The Wizard" з несподіваною гармонією губної гармоніки та гітари, яка показує блюзове коріння гурту. "N.I.B." — ще один шедевр, у якому бас Ґізера Батлера фактично веде пісню, а гітара Айоммі вплітає у структуру похмурі, але гіпнотичні рифи.

Альбом вражає своєю сирістю. Тут немає складних студійних хитрощів чи глянцевого звучання — лише чотири музиканти, які грають максимально чесно та потужно. Важкість матеріалу підсилюється повільними темпами, атмосферою загрози та темами текстів — від містики до соціальних проблем.

На момент виходу критики не знали, що з цим робити, називаючи запис примітивним і надто похмурим. Але саме ця простота й щирість стали основою нового жанру. Сьогодні Black Sabbath сприймається як канон: альбом, який визначив звучання дум-металу, надихнув безліч гуртів — від Metallica до Sleep — і досі звучить так само свіжо та моторошно.

Це не просто музика — це атмосфера, яка змінює тебе після прослуховування. Black Sabbath — як перша сторінка темної книги, яку хочеться читати далі, навіть знаючи, що кінець буде моторошним.