Game Theory - це еквівалент плейлиста Funkadelic від Roots, що містить "Wars of Armageddon", "Cosmic Slop", "Maggot Brain", "March to the Witch's Castle" або "America Eats Its Young". Це яскравий ілюстратор часу, а не аварійний вихід (з якого є кілька легкодоступних варіантів). З турбулентності, параної, гніву чи болю вийшла одна з найбільш захопливих та вражаючих музичних композицій, випущених у 2006 році. Гурт, судячи з усього, надихається нескінченним крахом світу та симпатією до Def Jam. Виношування шалених ідей й надання їм форми явно не входило в плани, як і потрапляння на радіо. Композиції якнайкраще перетікають одна в одну, з неймовірно сильним відчуттям зосередженості на піку потужності, наче гурт та його співавтори миттєво закріпилися на своїх місцях і просто виклалися на повну. За винятком розмашистої «Here I Come», ніщо тут не підходить для безтурботного проведення часу. Про ступінь уїдливості альбому можна здогадатися вже на самому початку, глянувши на шибеника на обкладинці та почувши пронизливий голос Вадуда Ахмада, який вимовляє рядки на кшталт «Pilgrims, slaves, Indians, Mexicans / It looks real f*cked up for your next of kin». У той момент, коли альбом виходить на повну потужність, всього за кілька хвилин, коли гуркітливі бас-бочки та семпл Sly & the Family Stone ("This is a game/I'm your specimen") раптово змінюються чистою панікою - пульсуючі барабани, тривожні переливи органа, надсадні гітарні гарчання та рими, що задихаються, від Black Thought і Malik B. «In the Music» демонструє глибоко текстуровану природу продюсерської роботи альбому, з її ритмом, який накочується/кружляє, - пульсуючим басом, дзвінкою перкусією, тугими спіралями гітар, ще більш клаустрофобним завдяки аморфному приспіву Porn і згорбленим плечам Black Thought і Malik B. Навіть «Baby», найближча до перепочинку в цій частині альбому, виникає зі спекотного болота джунглів. Після «Long Time», дев'ятого треку, рівень напруги та гучності знижується, але настрій не стає світлішим, навіть якщо поверхні залишають інше враження. «Clock with No Hands» видається як милий повільний джем з легким вокалом Мерседес Мартінез, але це така ж параноя, як і все інше на альбомі. Джек Дейві проєктує приспів повільнішої, семпльованої Radiohead "Atonement" у наркотичному тумані, в той час як Black Thought говорить про "зіткнення з необхідністю виживання". У заключній частині, восьмихвилинній сюїті під назвою "Can't Stop This", звучить композиція J Dilla, яку було представлено на альбомі "Donuts", випущеному того тижня, коли він залишив цей світ, та яка відкривається і закривається свідоцтвами таланту і людяності музиканта. Як з цим приголомшливим фіналом, так і без нього, Game Theory - це сильний альбом, найгостріша робота Roots. Йому судилося стати одним з найяскравіших, якщо не найвідомішим, моментів з історії Def Jam.
- Енді Келлман - allmusic.com
