За 17 років та шість послідовно зрілих й еклектичних альбомів Sigh заслужено стали не лише найкращою блек-метал-групою Японії, а й однією з найбільш інноваційних і нестандартних груп світового металу. До моменту, поки у 2005 році не вийшла незрозуміла осічка Gallows Gallery, де по-дитячому спрощений вокал та банальні мелодії несподівано сплелися зі звичними металічними складовими гурту та надтехнічною музичною майстерністю, створивши кілька бентежних музичних гібридів. Ставши ще нестерпнішими через очевидну продюсерську катастрофу, ці осічки не сподобалися навіть найбільш неупередженим фанатам та зрештою призвели до того, що Sigh було усунуто від роботи їхньою тодішньою звукозаписною компанією. На щастя, його безпосередній наступник, альбом 2007 року Hangman's Hymn's, являє собою беззастережне повернення до форми: повернулися незмінно непередбачувані, але тепер переорієнтовані синтезаторні розчерки та оркестрові партії, аранжовані вокалістом й чарівником клавішних Міраї Кавасімою; повернулися нищівні рифи та сліпучі соло гітариста Шінічі Ішикави; та, що ще важливіше, повернулися швидкість, напруження, лють! Всерйоз говорити про те, що Sigh знову присвятили себе жанру, який їх породив, майже страшно, адже вони безжально обрушують на слухачів серію рідкісно потужних бластбітових ударів, серед яких особливе місце посідають "Introitus/Kyrie", "Inked in Blood" або "The Memories as a Sinner". Ці та інші приголомшливі самородки блекенд-трешу, що мчать уперед, немов кавалькада самого Сатани, часто примудряються з'єднувати стару та нову школи, звільняючи місце для кількох більш залучених, повільних екскурсів на кшталт "Dies Irae/The Master Malice" та передчутливої "Overture/Rex Tremendae/I saw the World's End" (плюс фрагменти злісного сміху й примарних криків, що повторюються і семплюються впродовж трьох актів опусу). А якщо врахувати, що у "Me-Devil" або "Salvation in Flame" серед домінантних хрипів Міраі вкраплений чистий вокал, то можна припустити, що саме цього Sigh намагалися домогтися на "Gallows Gallery", поки все не пішло шкереберть. Отже, хвала Сатані, славна спокута Sigh!
- Едуардо Рівадавія - allmusic.com
