Imaginary Sonicscape

П'ятий альбом Sigh та найбільш амбітна робота на даний момент, Imaginary Sonicscape затвердила гурт як майстрів сюрреалістичного блек-металу, хоча конкурентів у нього не так вже й багато. На цій роботі вони зберегли основні елементи своїх попередніх альбомів - брудні, сповнені хуками металічні рифи 80-х, жіночі хори та синтезовані струнні секції, що звучать дуже реалістично, похмурий, дряпаючий вокал фронтмена Міраї Кавашими - й водночас значно покращили продюсування та розширили інструментарій, долучивши, насамперед, цілий набір вінтажних клавішних 70-х (наприклад, орган Hammond, синтезатор Moog, фортепіано Fender Rhodes). На відміну від більш ранніх робіт, де грубуваті гітари здавалися такими, що суперечать більш пишним струнним, тут інструменти більш плавно інтегровані та просто звучать більш природно один з одним. Це не означає, що їхня музика стала більш примітивною: майже кожен трек містить якийсь химерний вигин у стилі «Про що вони думали?», наприклад, нізвідки взявся даб-реггі-брейкдаун у «Scarlet Dreams» або хор немовлят, що хихикають, який раптово вклинюється наприкінці «Requiem: Nostalgia». В інших місцях слухачі зустрінуть вибухонебезпечні клавішні прог-року, вокодери, пасажі японської народної музики, м'яке джазове фортепіано, безліч химерних синтезаторних ефектів та навіть трохи диско з присмаком кунг-фу. Що ще більше дезорієнтує, то це те, що все це залишається прив'язаним до більш-менш прямолінійної, хард-рокової металевої основи, такої, якою могли б пишатися Thin Lizzy або Iron Maiden (особливо з усіма цими двогармонійними гітарними лініями, які вони вставляють цього разу). З одного боку, це чудовий хеві-метал, а з іншого - по-справжньому наворочена експериментальна/психоделічна музика. Дивовижний, чудернацький альбом, а також найкраще рішення для слухачів-початківців, щоб почати знайомство з цією групою. 

- Вільям Йорк - allmusic.com