I Am the Night починається з «The New Black», тож спочатку виникає спокуса подумати, що Perturbator просто повторює своє раннє звучання, коли зловісні текстури «Savage Streets» просочуються під семпл знаменитої промови Пітера Фінча з «Network». Так, він не надто відхилився від свого специфічного підходу до італо Мородера та ембієнту Вангеліса. Такі композиції, як «Retrogenesis» або заголовний трек, є чудовими прикладами цього, оскільки синтезатори формують яскраву звукову картину цих «ворожих брудних вулиць, просочених неоном», а також усіх тих брудних справ, які там відбуваються.
Але хоча Кент не боїться використовувати кліше сінті-саундтреків 80-х й потурає їм до кінця, він також готовий трохи здригнутися й від цього його музика стає сильнішою. На «Eclipse» він вводить менш чванливі та більш залишкові ембієнтні текстури, що обіграють звучання ретро-майбутнього, немов привиди всередині машини. А майже на завершення альбому виділяється «The Price of Failure», меланхолійна композиція, що звучить як космічні звукові ландшафти M83 після дози-другої радіофонічної дивацтва Broadcast.
