"Juju" - один з шедеврів гурту, на якому Siouxsie and the Banshees діють у атмосфері моторошної звукової завіси, де домінують барабани, вихорляві та пронизливі гітари у поєднанні з надламаним арт-атакуючим вокалом Сьюзі Сью. Якби не дивовижні високотонові гітари Джона МакГеоха, що нагадують Joy Division, як і його власні роботи у Magazine, альбом можна було б назвати найбільш готичним релізом гурту. На Juju Сьюзі та компанія піднялися на абсолютно новий рівень похмурості: співачка насолоджувалася зловісною грою слів у тривожній "Head Cut", наводила моторошність на слухачів у дещо уїдливій "Halloween" й надихала своїх колег по гурту довести ритмічне відьомське вариво до отруйного рівня токсичності. "Spellbound", що відкриває альбом, одна з класичних пісень гурту, входить до числа найкращих моментів і сповнена штормової енергії. Загадковий голос Сьюзі виривається з густих гітарних переборів, Баджі навалюється на барабани, немов закликаючи солдатів на війну, тож з цієї миті все стає ще більш напруженим. 'Into the Light' - мабуть, єдиний трек, де слухач отримує ковток кисню, оскільки решта альбому просто волає про клаустрофобію, чи то моторошні карнавальні водоспади гітарних переборів, чи то тривожні тексти Сьюзі. У "Arabian Nights" хоча б є чудовий мелодійний приспів, але після нього група виконує симфонію химерних стогонів чи химерних образів. Якою б зловісною не була какофонія сама по собі, пильна увага до майже підсвідомих піснеспівів Сьюзі малює ще страшнішу картину. Такі фрази, як "I saw you... a huge smiling central face with eyes and lips cut out but smiling and eating lots of other lips", не дуже-то піднімають настрій. Сьюзі сповнена подібних висловів протягом цілого альбому, але в її виконанні стільки ж панку, скільки й у її словах. Її динамічний діапазон у пісні "Voodoo Dolly" передує й перевершує аналогічний стиль Бйорк кількома роками пізніше. МакГеох, Баджі та басист Стівен Северін заслуговують не меншої похвали за створення оригінального звучання, яке надихнуло безліч майбутніх гуртів, від Ministry до Placebo. При цьому продюсер Найджел Грей підтримував відчуття, що альбом - це миттєве, гостре дійство, що розгортається просто на очах у слухача. За своєю безпосередньою інтенсивністю Juju, мабуть, не зрівняється ні з чим іншим у каталозі Siouxsie and the Banshees. Завдяки своїм убивчим синглам, неослабній силі та бадьорій динаміці Juju є класикою пост-панку."
- Тім ДіГравіна - allmusic.com
