Впевнене, відносно вільне продовження нестабільного й вимученого «Jeopardy», «From the Lion's Mouth» закріпило за Sound репутацію не просто спалаху. Він мав поставити їх просто між двома гуртами - Joy Division та Echo & the Bunnymen - як легенд пост-панку, але доля розпорядилася інакше, натомість квартет зайняв місце поруч з товаришами по туру Comsat Angels у секції "Deserved Better". Маючи бодай якусь подобу бюджету на запис, Sound вирушили до студії з талановитим продюсером Х'ю Джонсом, щоб підкреслити виграшну атмосферність гурту. У результаті звук вийшов більш насиченим та менш різким. Якщо вже говорити про перемогу, то заворожуюча відкриваюча композиція "Winning" - це наче відро холодної води у обличчя усім гуртам, які загрузли у плачі біля колодязя: "I was going to drown/Then I started swimming/I was going down/then I started winning." Це, в деякому сенсі, говорить про те, що Sound не були ханжами. Вони мали свої проблеми в житті, але замість того, щоб просто виплеснути їх або втекти від них, вони зіткнулися з ними, поставили запитання й спробували розібратися в усьому цьому. Більшу частину платівки займає невимушена динаміка, й лише зрідка - для максимального ефекту - Sound пускають у хід важку артилерію. Якщо "The Fire" звучить занадто пихато та гучно, уважно вслухайтеся. Бас - провідний інструмент, клавішні так само виділяються, як і гітари, і лише порівняно з рештою пісень це звучить як удари в груди. From the Lion's Mouth зміщується, ковзає, звивається, прискорюється та сповільнюється з усією грацією й точністю олімпійського гірськолижника. Але який це чудовий запис.
- Енді Келлман - allmusic.com
