З великою кількістю гастролей та інших справ за плечима, склад повністю сформувався й зазвучав, круті барабани Бйорка (та інколи коров'ячі дзвіночки, звісно ж) та шалений хрускіт лід-гітари Балча, можливо, навіть краще, ніж будь-коли. Усе разом це один мегарифф та брудний, слемовий ритм за іншим, тож, зізнатися, усім, хто очікує від Fu Manchu чогось іншого, потрібно пошукати іншу групу. Джо Баррезі виступив співпродюсером гурту, й хоча цього разу немає жодних додаткових клавішних/органних дивацтв, це навряд чи має значення. У King of the Road є своя тема, крім основних: водіння, наркотиків та демонічного рок-н-ролу, це водіння - не дарма на обкладинці та внутрішніх обкладинках розміщені фотографії з масових ралі фургонів 70-х років. Один знімок повністю обтягнутого шкірою салону одного мобільного любовного гніздечка, доповненого чорними шторами, говорить про все. Потім є мегазахоплюючий заголовний трек («King of the road says you move too slow!»), «Hell on Wheels», «Boogie Van» тощо - назвіть це концептуальним альбомом, що не витрачає час на ельфів чи йогів. Як і на минулому альбомі, на обкладинку потрапив самородок панку/нової хвилі - не хто інший, як Devo «Freedom of Choice». Чи варто говорити, що тепер вона звучить так само, як оригінальний «Fu Manchu».
