Тімбаленд став автором усіх 12 основних треків, окрім двох - загалом на альбомі 13 пісень, але одна з них - іспанська версія дуету з Хуанесом "Te Busque" - і він надає цій музиці підбадьорливого характеру, насиченого синтезаторами старої школи, тонкими колажами семплів, басом, що пронизує до кісток, каскадними вокальними ходами та бітами, які звучать так тяжко, що потрібно уважно прислухатися, аби зрозуміти, наскільки вони моторні. Ніде це не проявляється так яскраво, як у вбивчому триптиху "Afraid", "Maneater" і "Promiscuous", трьох піснях, що сурмлять про перетворення Фуртадо і мають доволі переконливий вигляд - особливо в "Maneater" з її круговим мінорним басом та "Promiscuous" з приспівом, який звучить як вінтажний Prince. Це Тімбаленд у своїй найкращій формі, і єдина слабка ланка - Фуртадо; хоч би як вона гарчала в "Maneater" або бурмотіла в "Promiscuous" - хоч би як багато вона співала про секс, вона просто не звучить сексуально. Вона звучить так, наче прагне бути сексуальною, що не викликає особливого плотського жару, але це, зрештою, не має великого значення, оскільки у всіх важких танцювальних піснях, яких тут дуже багато, вона змішується з тлом у виробництві Тімбаленда, функціонуючи як ще один інструмент, що допомагає музиці працювати як просто стильна стіна звуку. Фуртадо не бореться з міксом Тімбаленда, що доводить її розум, як ніщо інше в показушному Folklore; не даремно вона вибрала Тімбаленда як співавтора, і вона дає йому змогу блищати в першій половині альбому, коли вони починають веселитися.
- Allmusic
