Звісно, можна навести аргумент, що музика Pink Floyd початку 70-х зазвичай грала як музика настрою, схожа на музику для фільмів, але ж вона мала структуру та прогресію. Тут же інструментальні композиції приємно парять, наповнені цікавими текстурами, але при цьому не мають особливої мети. Часто вони здаються прив'язаними до свого часу, або у своїй просторовості, або у пасторальному фолку - дві якості, що найкраще проявляються у повноцінних піснях, розкиданих по всій платівці. Ці пісні, типові для "Burning Bridges" та "Wot's... uh the Deal", досліджують ту саму музичну сферу, що й пісні на Atom Heart Mother та Meddle, але вони лаконічніші та мають сильнішу структуру. Але по-справжньому примітними номерами є напрочуд важкий блюз-рок "The Gold It's in The...", який, який, хоч би яким гарним він не був, поступається місцем величній, зловісній "Childhood's End" й веселій поп-мелодії "Free Four", двом пісням, чиї нав'язливі ідеї про життя, смерть або минуле явно вказують на Dark Side of the Moon. ("Childhood's End" також натякає на Dark Side своїм звучанням та аранжуванням). Якими б разюче просунутими не були ці дві останні пісні, їх недостатньо, щоб інша частина Obscured by Clouds перестала здаватися просто саундтреком, проте ці мелодії, змішані з чуттєвістю Meddle, дають змогу припустити, на що Pink Floyd збиралися перетворитися.
- Стівен Томас Ерлевайн.allmusic.com
