«Atom Heart Mother», попри всю свою велич, був альбомом, до якого треба було звикнути, і «Pink Floyd» мудро вирішили скоротити оркестрові надмірності у наступному альбомі — «Meddle». Починаючись із навмисно набираючої обертів композиції «One of These Days», «Meddle» присвячує більшу частину свого часу звуковим текстурам та розтягнутим композиціям, що особливо помітно в епічній заключній пісні «Echoes». Хоча тут немає поп-пісень у класичному розумінні (навіть на рівні тих композицій, які гурт написав для альбому «Ummagumma»), альбом вирізняється єдиним тоном — від пасторальної «A Pillow of Winds» до «Fearless» з її наполегливим приспівом, що натякає на пізнішу творчість «Floyd». Pink Floyd були справжніми майстрами текстури, і «Meddle» — це одна з їхніх найвидатніших подорожей у світ дрібних деталей, що вказує шлях до виваженої геніальності «Dark Side of the Moon» та всієї епохи Роджера Уотерса. Тут Девід Гілмор має дещо більший вплив, принаймні що стосується сольного вокалу, але не все так солодко й легко — навіть попри те, що його мелодійні ритми є приємними, «San Tropez» виглядає дещо недоречним на тлі решти альбому «Meddle». Проте альбом є одним із найпослідовніших досліджень настрою у творчості «Флойд», особливо з часів їхнього перебування на лейблі Harvest, і він залишається найсильнішою платівкою, випущеною ними між відходом Сіда та альбомом «Dark Side».
- Stephen Thomas Erlewine (AllMusic)
