Пітера Хеммілла, схоже, завжди цікавило розмивання меж між містичним та науковим, між раціональною та магічною свідомістю; це, безумовно, помітно на дебютному альбомі Van Der Graaf Generator, хоча Хеммілл ще не почав по-справжньому фокусуватися на тому, що саме ним керувало (незважаючи на те, що сама назва гурту посилалась на пристрій, що нагадує химерну суміш наукового апарату та шаманського тотема). The Least We Can Do із запеклістю виводить ці проблеми на перший план, приділяючи час також кільком більш особистим композиціям («Refugees» і «Out of Our Book»). У текстах Хеммілла, виконаних з усією пристрастю й навмисністю, на яку він здатен, згадуються містика, нумерологія, астрологія, різноманітні релігійні пантеони, Malleus Maleficarum (з чого Хеммілл з певною надією робить висновок, що магія має бути сірою, щоб бути збалансованою), сам Роберт ван де Грааф (у "Whatever Would Robert Have Said?"), майбутнє людства а також пережита екологічна катастрофа. Незважаючи на те, що це був початок 1970-х, обнадійливі ноти заглушаються приливною хвилею страху, печалі й розпачу, музика все ж піднімає настрій завдяки ледве стримуваній величності VDGG (можливо, завдяки Х'ю Бантону, який звик спілкуватися з Богом через церковні й соборні органи; він переніс цей досвід до місця, що його зазвичай посідають рішучі B3-барабанщики, які вступають у бій з гітаристами).
- Стівен Макдональд - allmusic.com
