Альбом містить закритий грув, після якого з'являється бонус-трек: У версії Dr. Evil "The Time Machine" звучить голос Майка Маєрс з другого фільму "Austin Powers", "The Spy Who Shagged Me", де згадується The Alan Parsons Project.
У «The Time Machine» Алана Парсонса насправді вельми мало музичного внеску самого Парсонса, який виступив продюсером та інженером альбому. Але це неважливо, адже цей концептуальний альбом про плин часу - а також пов'язані з ним перемоги, помилки, жалі та спогади - найкраща робота Парсонса 90-х років. Він поєднує в собі традиційний прог-рок Парсонса та поп-рок з легкою домішкою техно. Справжніми зірками тут є гітарист/саксофоніст/клавішник/басист Іен Бернсон та барабанщик/клавішник Стюарт Елліотт, обидва давні соратники Alan Parsons Project, які окремо написали більшість пісень цього альбому. Серед інших учасників «The Time Machine» - вокалісти Колін Бланстоун, Кріс Рейнбоу та Ніл Локвуд. «The Time Machine (Part 1)» - чудовий інструментал з мрійливими акустичними гітарними лініями та стійким ритмом барабанної установки. Вокаліст Spandau Ballet Тоні Хедлі зі смаком втихомирює свої минулі спалахи в пісні «Out of the Blue». Бланстоун бере участь у гіпнотичній «Ignorance Is Bliss», в якій також присутні зі смаком підібрані фортепіано та оркестрові розчерки. У «The Call of the Wild» відчувається тепла кельтська атмосфера завдяки вокалу Маїр Бреннан (Máire Brennan) з Clannad та північно-умбрійським трубам. Пісні "No Future in the Past" й "Press Rewind" - найхарактерніші поп/рок композиції альбому. Беверлі Крейвен виконує вокал у пишній, гірко-солодкій баладі «The Very Last Time». «Far Ago and Long Away» - щільно аранжований інструментал з явним присмаком техно. The Time Machine, безумовно, порадує справжніх шанувальників Парсонса.
- Брет Адамс - allmusic.com
