Є особливості, які вирізняють проєкт, наприклад, високий професіоналізм, з яким він був створений. Багато досвіду та достатньо таланту вкладено до міцного підґрунтя, воно ретельно опрацьоване в усіх деталях та доповнене видатним продюсуванням Даніеля Бергстранда. У двох словах, продюсування є експансивним, зрозумілим та хірургічним, ідеальне звучання, щоб насолодитися кожною деталлю, та ідеально підходить для тих, хто прийшов до Black Metal від менш екстремального звучання, хоча й менш спотвореного, ніж хотілося б пуристам. Не можна мати все. Їхнім наміром було створити злі, мелодійні, пекельні та більш зрозумілі пісні, ніж може здатися на перший погляд. Жорсткий, але розбірливий рик Хельярмадра виправдовує очікування й виконує своє призначення лідера: нехай його вокал слідує за мелодіями та підсилює їхні вібрації у класичний, епічний спосіб у рамках стандартів шведського блек-металу. Досить послухати відкриваючу композицію, щоб перейнятися їхньою шокуючою люттю.
Атмосфера створена ретельно, хоча пісні прямолінійні, без різких поворотів. Пісні, що проєктують певний похмурий спокій з романтичним нічним натхненням, Let The Devil In навряд чи мають стосунок до мелодійного блек-металу, хоча й наближаються до нього. Загалом це олдскульна лють, гарантована й підкріплена інфернальним продюсуванням. Можливо, такі речі, як When I'm Gone, є проявом меланхолії, що поєднує у собі текстури між doom/death чи melodeath; у них є баладний настрій, більше для настрою, ніж для кінцевого результату. Безсумнівно, їхнім шанувальникам це дуже сподобається, як і тим, хто любить шведський блек-метал 90-х. Якщо ви віддаєте перевагу похмурому, потужному й елегантному екстремальному альбому, ви можете отримати від нього масу задоволення.
