Не помиліться, Willy & the Poor Boys - це весела платівка, можливо, найлегший альбом CCR. За винятком моторошнуватої мінорної композиції «Effigy» (одна з найзахопливіших пісень Джона Фогерті), тут майже немає тієї приреченості, яка забарвила Green River. Лють Фогерті залишилася, вона палає на передньому плані у "Fortunate Son", пісні протесту робітничого класу, яка ріже сильніше, ніж будь-яка з явних пісень протесту проти війни у В'єтнамі тієї епохи, що є однією з причин того, що вона не постаріла так, як її однолітки. Крім того, це нестримний вокал Фогерті та шалена гра CCR, які звучать так само свіжо, як під час виходу. Пісня "Fortunate Son" - одна з найвидатніших, найжорсткіших рок-н-рольних композицій в історії, тож може здатися, що вона не вписується у альбом, що є доволі спокійним та доброзичливим, але в ній є та первісна радість, що на кінець 69-го року стала однією з головних відмітних рис CCR. Ця радість прозирає протягом усього альбому, від тріумфального синглу "Down on the Corner" або ледачого джагбенд-блюзу "Poorboy Shuffle" до чудового повільного блюзового джему "Feelin' Blue" чи прекрасної рокабіллі-спіричуел "Don't Look Now", однієї з непомічених перлин Фогерті. Кавери теж не здаються випадковими, адже й "Cotton Fields", й "The Midnight Special" були перероблені так, щоб здаватися справжніми піснями CCR. У підсумку вийшла одна з найбільших платівок найчистішого рок-н-ролу.
- Стівен Томас Ерлевайн - allmusic.com
