До 1970 існували певні речі, на які можна було розраховувати
при записі альбому Алексіса Корнера. Це майже маніакальна стилістична
різноманітність, яка простягалася від майже трад-джазу та блюзу до майже
блюз-року; першокласний склад музикантів підтримки та серйозна мінливість якості,
значною мірою через хрипкий вокал Корнера. В альбомі Both Sides є все це, і він
залишається однією з найвідоміших робіт Корнера, частково тому, що був виданий
тільки в Німеччині та Голландії. Безумовно, Корнер залучив до роботи найкращих
музикантів, включаючи Енді Фрейзера з Free на басу; Пола Роджерса (також з Free) на бек-вокалі; Лола Кокшилла на
тенор-і сопрано-саксофоні; Джон Маршалла на ударних і Рея Уорлі на саксофоні.
Треба віддати належне Корнеру, він намагається йти в ногу з часом, включаючи
деякі кивки у бік соулу та важкої рок-музики поряд із блюзом та джазом, які
були його музичною основою, а також активно використовуючи рогову секцію у
форматі, орієнтованому на блюз. Проте слід визнати, що матеріал був непостійним
і дико еклектичним за своєю природою, включаючи кавер на пісню Кертіса Мейфілда
"Mighty-Mighty Spade and Whitey"; інструментал у
стилі соул-рок (написаний Корнером "Funky"); кавер на пісню Free "Wild Injun Woman",
який набагато більше підходив самим Free, та ще один кавер на пісню Staple Singers "I See It", який не може не
бліднути поряд з оригіналом. Нерівності додає і пара концертних записів, одна з
яких - джазовий восьмихвилинний інструментальний дует Уорлі та басиста Коліна
Ходжкінсона, а інша - рване, затягнуте 12-хвилинне виконання традиційного блюзу
"Rosie".
Корнер найкраще впорався з ніжним фолк-блюзом власного твору "To Whom It May Concern" та
інтерпретацією пісні Вільяма Белла "You Don't Miss Your Water
(Til Your Wells Runs Dry)", яка, хоч і не
зрівняється з іншими версіями, є щирою і не перегинає ціпок.
Рецензія Річі Унтерберґера. AllMusic.com
