Насамперед попереджаємо: найкращий спосіб уперше познайомитися з альбомом Mastodon «Crack the Skye» - вдягнути навушники. Заявлена як містична - якщо й крамольна - концептуальна платівка про царську росію, насправді це найбільш опрацьований набір треків, як у музичному, так і в продюсерському плані, який будь-коли записував гурт. Слово «амбітний» регулярно лунає на адресу Mastodon - зрештою, вони записали цілий альбом за мотивами «Мобі Діка» - але досі цей прикметник, можливо, був применшенням. У цих семи треках так багато всього, що важко вловити все це за кілька прослуховувань (одна з причин, через яку рекомендується слухати альбом у навушниках). Може здатися дивним, що цього разу гурт працював з продюсером Брюса Спрінгстіна Бренданом О'Браєном, але це виявилося перевагою для обох сторін: для гурту - тому що О'Браєн одержимий ідеєю звучання, текстур та пошуку простору в потрібних місцях; для О'Браєна - тому що за час роботи з Боссом він майже забув, як можуть звучати потужні ревучі електрогітари та перевантажені гримучі барабани. Гітарні аранжування в таких треках, як «Divinations» або «The Czar», хоч і сильно відрізняються один від одного, є найхитромудрішими, мелодійно складними речами, які будь-коли записував гурт. Є й більш тонкі моменти, як-от грізні, задумливі та, зрештою, депресивні композиції, наприклад, «The Last Baron», де темп сповільнюється, а клавішні вступають у гру ще й розтягують час, додаючи набагато багатовимірнішого відчуття атмосфери чи текстури. Проте, Crack the Skye - це рок, причому серйозний! Його темпи, що змінюються, та клавішні структури набагато м'ясистіші й потужніші, ніж у більшості прог-металістів, а погроза й космологічні спекуляції присутні рівною мірою, забезпечуючи точне відчуття балансу. Деяким консерваторам хардкор-дез-дет-металу може не сподобатися цей альбом, але його було записано не для них - так само як і не для будь-кого іншого. Crack the Skye - це звучання гурту, який намагається подолати свої кордони та досліджує глибину своєї колективної музичної ідентичності як низку можливостей, а не як сигнатури. Тож так, це дуже добре.
- Thom Jurek - allmusic.com
