Продовжуючи авангардні тенденції альбому «Station to Station», але при цьому явно розриваючи з минулим Девіда Боуї, «Low» — це насичений, складний для сприйняття альбом, який закріпив за ним місце в авангарді рок-музики. Оснований на дисонансних синтезаторах та електронних звуках, «Low» складається з коротких, різких пісень та атмосферних інструментальних композицій. Протягом усієї першої половини альбому гітари звучать різко, а синтезатори гудуть із загрозливим роботоподібним ритмом, тоді як вокал Боуї є неприродно багатошаровим та накладеним. У інструментальній частині електроніка стає прохолоднішою, що стає справжнім полегшенням після інтенсивності попереднього авангардного поп-звучання. Половина заслуги в успіху «Low» належить Браяну Іно, який досліджував подібні амбієнтні території у своїх власних релізах. Іно виступив провідником ідей Боуї, а Боуї, у свою чергу, зробив експерименталізм не лише Іно, а й німецького синтезаторного гурту Kraftwerk та пост-панк-гурту Wire поважним, якщо не зовсім мейнстрімним. Хоча кілька вокальних композицій на «Low» є доступними для сприйняття — «Sound and Vision» має мерехтливий гітарний хук, а «Be My Wife» підриває структуру соулу напрочуд привабливим чином — альбом є зухвало експериментальним і насиченим деталями, задаючи новий напрямок для авангарду в рок-н-ролі.
- Stephen Thomas Erlewine (AllMusic)
