Вони звучать оновленими, що, мабуть, доречно, адже на «Don't Believe the Truth» Oasis постають зовсім іншим гуртом, ніж десять років тому. Звичайно, Ноель, як і раніше, перший серед рівних, він написав більшість пісень та задав музичний напрямок, за яким йдуть інші, але його брат Ліам, басист Енді Белл та гітарист Джем Арчер тепер повноправні та рівноправні партнери, однак гурт від цього тільки виграв. Якщо після альбому Morning Glory Ноелю ледве вдавалося наповнювати альбоми прохідними композиціями (витративши свій запас чудових пісень на бі-сайти), то тепер він з задоволенням доручає Беллу та Арчеру писати міцніші композиції для Ноеля, ніж ті, що він створив за останні п'ять років. Ці приємні мелодії набувають душі та енергії завдяки Ліаму, який на цьому альбомі не тільки повертає собі корону найкращого співака у року, а й приходить до тями як автор пісень. Він і раніше писав хороші пісні, але тут він не поступається своєму братові, пишучи живі, незабутні, пісні «Love Like a Bomb», «The Meaning of Soul» або «Guess God Thinks I'm Abel», що не поступаються жодній з тих, що написав для альбому Ноель. Але це не привід дорікати Ноелю, який має набір з п'яти пісень, які, як не крути, є його найсильнішими й найживішими за останні роки. Чи то наполегливий ритм "Mucky Fingers", чи то стилізована під Kinks "The Importance of Being Idle", ці пісні настільки гарні, що цілком логічно, що Ноель залишив їх для себе, виконав чотири з п'яти мелодій сам (включно з легким заключним дуетом "Let There Be Love", найкращим спільним вокалом братів з часів "Acquiesce"). Але ключовим моментом у новому втіленні Oasis є те, що цей крок Ноеля не має вигляду приховування своїх найкращих пісень або спосіб спровокувати суперництво братів та Ліама. Натомість він підкреслює, що Oasis - це повноцінний гурт, група особистостей, які об'єднуються на одну команду чарівних шибеників. Крім приголомшливої, незв'язної "Lyla", в якій відчувається дух Faces та випадкового старого відгомону Beggars Banquet, у музичному плані вона мало чим відрізняється від інших альбомів Oasis - це та сама суміш British Invasion, Jam або Smiths, перетворена на 11, але їхнє вперте захоплення класичною британською гітарною поп-музикою - одна з тих речей, що роблять Oasis великими й улюбленими. Й, звісно ж, саме через це важко визначити, що саме відрізняє гарний Oasis від великого, але всі дрібниці тут, від послідовного написання пісень до вільних, зручних аранжувань та повернення їхньої фірмової бравади, роблять Don't Believe the Truth найближчим Oasis до великого з часів літа брітпопа, коли вони були найпопулярнішою та найкращою групою у світі.
- Стівен Томас Ерлевайн - allmusic.com
