Альбом являє собою поєднання похмурого, важкого й епічного стилю з красивими, мелодійними гітарними соло та м'якими клавішними - цей опис цілком відображає стиль «In Requiem», хоча кожна пісня тут є самостійним твором, а альбом не просто зливається воєдино. Проте, здається, що альбом розділений на дві половини - перша половина, від «Never from the Damned» до «Requiem», явно підкреслює важчий бік гурту, з елементами думу, тоді як друга половина - від «Unreachable» до «Sedative God» - показує «фатальний» бік гурту, з дещо легшим стилем і піснями, які «запам'ятовуються» краще.
Найсильнішим місцем альбому, безумовно, є гітари, особливо лід-гітара. Самі рифи здебільшого дійсно чудові - «Never for the Damned» особливо виблискує тут - але мелодійна лід-гітара та соло просто чудові, «Requiem» - безумовно, найкращий приклад тут, з найкращою гітарною роботою на альбомі та прекрасними соло. Барабани з басом відмінно працюють як ритм-секція, забезпечуючи дуже хорошу основу для музики й іноді створюючи деякі чудові моменти (інтро «Never for the Damned»). Вокал здебільшого дійсно емоційний та потужний - навіть якщо в деяких моментах він здається дещо форсованим - з безліччю чудових моментів, таких як приспів «The Enemy», але м'який вокал у «Your Own Reality» також бездоганний.
Загалом, «In Requiem» є чудовим прикладом правильного готик-металу - як і слід було очікувати від жанру, він похмурий та важкий, монументальний та епічний, а також гарний та мелодійний - тут є багато моментів, які запам'ятовуються, й очевидно, що його було створено гуртом з великим досвідом, але все ще з великою кількістю ідей та креативності. Він не бездоганний, але, безумовно, дуже сильний та заслуговує на увагу.
