Хоча злиття занадто великої кількості стилів у хардкорі може призвести до заплутаного результату (див. Self-Titled Release Avenged Sevenfold), додані інструменти та зміна жанрів покращують результат, а не слугують елементами, які прикрашають або відволікають. Скрипки, фортепіано та труби чудово вписуються в мікс, а готовність гурту ризикувати призводить до приголомшливих мистецьких досягнень, а не до банальних спроб схрестити жанри тільки заради того, щоб здатися розумнішим. На альбомі присутній вокаліст Дімітрі Мінакакіс, а також гітарист Mastodon Брент Хіндс, але найпомітнішим учасником став барабанщик Гіл Шароун, який показав себе експертом у пошуку нових учасників після того, як засновник гурту Кріс Пенні пішов у Coheed And Cambria. Безсумнівно, ця дія додала люті в більш важкі композиції. "82588", "Fix Your Face" та "Party Smasher" такі ж злі й маніакальні, як власне й найважчі ранні роботи гурту; й навпаки, мелодійні хуки та фальцет "Black Bubblegum" та водяниста атмосфера "Mouth Of Ghosts" чудово врівноважують альбом. Він може бути й неприступним, й лякаючим водночас, але в жанрі, перенасиченому шаблонними гуртами, Ire Works справді виділяється. Якщо DEP не будуть обережними й продовжать іти цим інноваційним шляхом, їх цілком можна буде зарахувати до Radiohead у металкорі.