Перший альбом Мадонни став хітом, двічі потрапивши до десятки найкращих з піснями «Borderline» та «Lucky Star», але суперзіркою, іконою вона стала тільки після виходу другого альбому, Like a Virgin. Вона побачила можливість для такого різкого стрибка та скористалася нею, запросивши колишнього гітариста Chic Ніла Роджерса продюсером, щоб допомогти їй поліпшити звучання, а потім ретельно вибудувала свій образ іронічної, несамовито сексуальної Boy Toy; обкладинка, знята Стівеном Майзелем, на якій вона зображена в образі пишногрудої нареченої з пряжкою на ремені Boy Toy спереду та вбраною після пристрасної ночі, стала таким же ключем до її переосмислення, як і сама музика. Проте, не можна скидати з рахунків найкращі пісні на альбомі, саме ті моменти, коли її грандіозні концепції поєднуються з музикою, що виходить за рамки простої класифікації денс-попу. Це, звісно, "Material Girl" та "Like a Virgin", дві пісні, які зробили її іконою, та дві пісні, які залишаються визначальними висловлюваннями. Вони затьмарюють решту альбому не тільки тому, що ідеально збігаються за темою або звучанням, а й тому, що інша частина альбому сильно коливається в плані змісту. Два інших сингли, "Angel" та "Dress You Up", - чудовий стандартний денс-поп, є й інші моменти, що добре працюють ("Over and Over", "Stay", щирий кавер на пісню Роуз Ройс "Love Don't Live Here"), але загалом усе це менше за суму частин - почасти через те, що сингли такі хороші, але також через те, що на першому альбомі вона приголомшила стилем і певною життєрадісністю. Тут же розрахунок очевидний, і хоча це частина сутності Мадонни - навіть те, що робить її кумедною, - це занадто сильно порушує баланс альбому, щоб він був послідовним, навіть якщо він виправдано зробив її зіркою.
- Стівен Томас Ерлевайн - allmusic.com
