Paranoid став не тільки найпопулярнішою платівкою Black Sabbath (у Великій Британії вона посіла перше місце, а в США "Paranoid" та "Iron Man" потрапили до чартів, попри практично повну відсутність прослуховування на радіо), а й одним з найвідоміших та найвпливовіших хеві-метал-альбомів усіх часів. Paranoid удосконалив фірмове звучання Black Sabbath - нищівно гучні мінорні мелодії, злегка засновані на важкому блюз-році, - та застосував його до нового послідовного набору пісень з абсолютно незабутніми рифами, більшість з яких тепер вважаються класикою металу всіх часів. Якщо на дебютному альбомі тривалі, багатосекційні пісні іноді здавалися безглуздими джемами, то на Paranoid їм надали зібраність та спрямованість, додавши епічного драматизму таким пісням, які стали стандартами, як "War Pigs" та "Iron Man" (в якій звучить один з найвпізнаваніших рифів за всю історію металу). Тематика альбому невблаганно, нав'язливо похмура, що охоплює як надприродні/науково-фантастичні жахи, так й реальні життєві переживання, пов'язані зі смертю, війною, ядерним знищенням, психічними захворюваннями, наркотичними галюцинаціями та зловживанням наркотиками. І все ж Sabbath роблять це абсолютно переконливо, завдяки наповзаючій, каламутній похмурості та депресії, які так лякаюче добре передає їхня музика. Навіть ті якості, через які критики роками засуджували альбом ( та гурт), посилюють загальний ефект - технічна простота вокалу Оззі Осборна та манера гри Тоні Айоммі на лід-гітарі, моменти, коли тексти занурюються до мелодрами чи дискомфорту, відсутність тонкощів та нечасті динамічні контрасти. Усе складається в щось більше, ніж сума частин, наче занепокоєння, що лежить в основі музики, просто вимагало, щоб гурт досягнув катарсису, знищивши все на своєму шляху, включно з власними обмеженнями. Монолітний та первісно потужний, Paranoid визначив звучання та стиль хеві-металу більше, ніж будь-яка інша платівка за всю історію року.
- Стів Х'юї. allmusic.com
