"Це перший альбом ДахиБрахи, де звук настільки смиренно понижується (стишується) заради вивищення (піднесення) тексту. Мозаїчний саунд "Шляху" стишується заради того, щоб вкотре наголосити на тому, що народна пісня – це досвід народу, досвід як живе Передання, а не модна іграшкова етнографія – ця ілюзорна спроба втечі від власного минулого, тієї історії, яку не можна читати без брому. Це етапна спроба (шлях як підсумок) вийти з того зацикленого моменту, де тій бідній Україні так пороблено.
"Шлях" ще більше заводить саунд альбому у свідому анонімність перед вивищенням народних пісень, цього колективного досвіду, де авторство більше гріх, ніж чеснота. У такому розчиненні у природі та народі логічним кроком найближчого майбуття ДБ міг би бути проект на вірші Володимира Свідзінського.
ДБ зводить два колективних голоси: нашу пісню та їхній саунд. У цьому, звісно, більше пошуків спільного коріння, аніж простого наслідування. Як, наприклад, перегукується "Ой ішов чумак" з треком "La Ahada Yalam" від Robert Wyatt з альбому "Cuckooland" (2003).
"Чорна хмара", ще трохи, і повністю зайде на заповітну територію альт-кантрі а-ля Woven Hand чи дещо театралізований її варіант – гурт Viarosa, де все крутиться навколо пустелі-степу-самотності-неприкаяності-смерті. Нереалізований потенціал України, а це головна тема альбому, потребує талантів здатних адекватно реалізувати усі її болі, радості та страхи, бо теми тут просто жменями лежать під ногами та чекають на потрібний момент (хіба, наприклад, не до такого результату повинні стреміти усі бандуристи України?)
Тому "Шлях" не настільки безпросвітний як альбом "На межі" (2009) і апокаліптична екстатичність пост-року, а-ля Godspeed You! Black Emperor "Lift Your Skinny Fists Like Antennas to Heaven", на "Свирид" дещо відмінна від альбому "Хмелева project" (2012). Апокаліптичність тут оте приховане від стороннього (і неуважного) ока при-відкриття, фінальне (етапне) називання речей своїми іменами.
Народна пісня є викристалізованим досвідом конкретних життєвих ситуацій та способом їхнього переживання, проходження, примирення, а не вічного роз'ятрювання, яке не вміє (через брак таланту) скерувати усю ту "любов-зажуру, мрію молоду" у потрібному керунку. Шароварщина (як і нова шароварщина) є ознакою інфантильної культури, а "Шлях" ДахиБрахи – це вже більше ознака дорослої культури, сорокаденне призвичаєння до нового світу та поступове прощання зі старим."
- Олександр Ковальчук - varianty.lviv.ua
