Хоча "Talk That Talk" створений як ще одна машина для поглинання чартів з синглами, він водночас більш цілісний та менш хаотичний, ніж "Loud". "We Found Love" та "Where Have You Been" - остання з цитатою з пісні Джеффа Мака "I've Been Everywhere" та відгомонами приспіву з "Rolling in the Deep" Адель - функціонують як танцювальні треки, а також є кілька вільних гімнів та балад - тягуча "We All Want Love" та вибухова "Farewell". Найефективнішим виявляється похмуріший та непристойніший матеріал - там Ріанна живіша й правдоподібніша, там її співавтори створюють найавантюрніші композиції. У спродюсованій у Бангладеші "Cockiness (Love It)", одному з найбільш гіпнотичних та заводних бітів останнього десятиліття, Ріанна із задоволенням співає "Suck my cockiness, swallow my persuasion". Дві з трьох композицій Stargate та Естер Дін - відчайдушна, семпльована xx "Drunk on Love" ("Ніщо не може мене протверезити") й моторна "Roc Me Out" - мають більшу силу впливу, ніж "G4L" від Rated R або "S&M" від Loud. Однак найкращим треком альбому є мила й фліртуюча "Watch n' Learn" із запаморочливим ритмом Хіт-Боя - тріскачки, вихорляві синтезатори, чарівні струнні мелодії - який у контексті поп-радіо 2011 року є навіть унікальнішим, ніж його робота над "Ni**as in Paris" Каньє Веста і Джей-Зі.
- Енді Келлман. allmusic.com
