Black Rain вийшов лише за півтора року до 60-річчя Оззі, й він дійсно звучить як бувалий ветеран - він вже не може завивати, як раніше, надаючи перевагу нижчому за регістром гарчанню, але, можливо, найбільшою ознакою того, що він старіє, є те, що він уже не запалює так сильно, як раніше. Звісно, давній акселерометр Закк Вайлд (Zakk Wylde) тут грає на злій гітарі, але це вже не так тяжко, як було навіть десять років тому, йому бракує ні потужного удару, ні жахливих рифів, як у його роботах після Ренді Роадса (Rhoads). Звісно, такого рівня важкості бракує, але правильним є й те, що якби Оззі справді прагнув брутальної атмосфери, він міг би звучати старше, ніж нині, тож чути, як він занурюється до похмуро-темного, неясно-психоделічного хеві-року, що нагадує як Леннона, або й Sabbath, вельми доречно. Ніщо на Black Rain не можна назвати класикою Осборна, але є щось заспокійливе в тому, що Оззі трохи заспокоївся й співає пісні, які дивним чином відповідають віку - щось, що не обов'язково повинно бути респектабельним, щось, що все ще є металом, але вже не таким важким, як раніше, зберігаючи при цьому закручені, кружляючі мелодії та похмурий грайнд, що був його фірмовим стилем протягом майже 40 років. Якщо музика здається трохи старшою, то й тексти Оззі теж. Він витрачає разюче багато часу на обговорення бід світу, від тероризму до споживацтва, й нарешті його захоплення похмурими образами кінця світу збігається із загальноприйнятою думкою про стан світу (хоча він ніколи не стає таким апокаліптичним, як "Дорога" Кормака Маккарті або серія Left Behind, якщо вже на те пішло, що, чесно кажучи, радує). Ця ненавмисна підстроювання під епоху допомагає "Black Rain" відчувати себе своєчасним та доречним, що певною мірою приголомшує, та допомагає альбому відчувати себе чимось ближчим до витвору мистецтва, ніж продуктом для механізму Ozz. Навряд чи це ідеальний запис - продюсер Кевін Чурко (Kevin Churko), який створив альбом Осборна Under Cover, а також продюсував альбом Cheap Trick 2006 року Rockford, має великий досвід роботи у галузі монтажу та інжинірингу поп-музики, включно з записом альбомів Britney's Oops!...I Did It Again, Shania Twain's Up! і Celine Dion's New Day Has Come, однак вся ця історія проявляється у дещо надто напористому ще й точному звучанні альбому. Але навіть якщо Black Rain злегка чистий та м'якуватий у центрі, він далеко не розчаровує і на диво подобається - як і сам Оззі у новому тисячолітті, тож приємно, що у нього нарешті є альбом, який відповідає його добре вичищеній, респектабельній персоні.
- Стівен Томас Ерлевайн. allmusic.com
