Head Down

Каліфорнійський блюз-рок-квартет Rival Sons на своїй сторінці у Facebook нарікає на відсутність загрози в сучасному поколінні рок-н-ролу. Це трохи лицемірна точка зору, враховуючи, що їхній третій студійний альбом Head Down міг бути записаний у будь-який момент за останні 40 років. Однак, якщо відкинути вбік їхні клішовані висловлювання, на цьому типово зухвалому й безпринципному продовженні проривного альбому 2011 року Pressure & Time є чим насолодитися. Шанувальники Led Zeppelin, розчаровані їхньою нещодавньою відмовою від возз'єднання, можуть скористатися "Keep on Swinging", яка відкриває, та бурхливою "You Want To", щоб отримати свою порцію рифів класичного року в дусі Пейджа та завивання в стилі Планта. Їхні прогові тенденції також проявляються у обширній "Manifest Destiny", психоделічній сюїті з двох частин про винищення корінних американців, яка містить епічне чотирихвилинне соло Скотта Холідея. Але з номінованим на Греммі продюсером Дейвом Коббом (Shooter Jennings) біля керма їхня фірмова розв'язність тепер поєднується з почуттям авантюри. На "Wild Animal" фронтмен Джей Б'юкенен зменшив оберти в напрочуд щебечучій поп-музиці Західного узбережжя 60-х, а також у тихій баладі "Jordan" - вразливому роздумі про смерть, що в підсумку переростає в запальний фінал "With a Little Help from My Friends". У "All the Way", зухвалій розмовній пісні про подвиги людини на ґрунті віскі, лунає заразливий мотаунівський грув, а в "True", що закриває, є навіть акустична фолк-балада в дусі Тіма Баклі, виконана фальцетом. Незважаючи на заяви гурту про те, що "все вже не так, як раніше", Head Down - це приблизно такий самий епатаж, як Status Quo ("Until the Sun Comes" можна сприйняти за трьохакордний рок Френсіса Россі та компанії). Але, тим не менш, ця платівка доводить, що Rival Sons роблять те, що вони роблять, дуже добре.

- Джон О'Брайен. allmusic.com