Suede

"Гурт, особливо гітарист Бернард Батлер, наділяє пісні почуттям драматизму та хвилювання, що якнайкраще пасує до динамічного вокалу Андерсона й його солодкуватих текстів. Коли гурт не крокує такими піснями, як нескінченно нахабна "The Drowners" або пустотлива "Animal Lover", немов збираючись завдати стрімкого удару по дупі похмурому музичному ландшафту, він занурюється в набагато більш похмуру, дещо пригнічену атмосферу, де гірко-сумна непритомність Андерсона ідеально відображається в мерехтливих тонах Батлера, наче сльози, які сяють блискучим блиском. Як приклад можна навести пісню "She's Not Dead". Між цими двома крайнощами є пісні, які розділяють різницю і виглядають як блискучі прог-перлини. Наприклад, "So Young" бере на озброєння похмуру мелодраматичність Smiths, слизькі гітарні лінії Stone Roses і кухонну епічність Pulp, а потім переплавляє все це в щось сміливе та блискуче. Андерсону варто віддати належне за сміливий виступ тут, та й упродовж усього альбому, коли здається, що він не тільки ходить по натягнутому канату, а й робить це задом наперед із заплющеними очима. Ще більше любові викликає гітарна гра Батлера. Він не тільки може видавати потужні акорди, як Марк Болан, відкорковувати круті рифи, як Мік Ронсон, і містично дрейфувати, як Джон Сквайр, а ще й постійно досліджує свій набір педалей, які використовує, створюючи широкий спектр звуків, які не перестають дивувати і вражати. Величезна частина магії альбому полягає в тому, що в кожній пісні він демонструє різні тембри або нові ефекти, починаючи від фарбувального фузза на "Animal Nitrate", вихристуватої фази на "The Drowners" та бердсівського джанглу на "Animal Lover" і закінчуючи відлунням розмаху впродовж усієї "Moving"."

 - Allmusic