Дебютний альбом System of a Down 1998 року спочатку був пропущений як основною хард-роковою аудиторією, так і спеціалізованою пресою. Але знавці хеві-металу в обох таборах швидко зрозуміли, що в їхніх руках знаходиться потенційно важлива сходинка для майбутнього розвитку важкої музики. Звісно, зміст альбому був настільки складним і новаторським, що він пролетів над головами більшості слухачів, які нічого не підозрювали, а його кінцевого золотого статусу вдалося досягти тільки завдяки потужній рекламній кампанії Columbia Records і майже трирічним інтенсивним гастролям гурту. Тож перші віряни були приємно здивовані, коли довгоочікуване продовження альбому 2001 р., Toxicity, миттєво отримав визнання публіки й злетів угору чартами, досягнувши мультиплатинового успіху. При цьому здебільшого вдалося зберегти неортодоксальне фірмове звучання SOAD: так званий "ню-метал", що вирізняється дивовижною оригінальністю, включно з грубуватими рифами, рваними ритмами та косими текстами, розкиданими всюди. Як і попередник, Toxicity під час першого прослуховування здається абсолютно хаотичним, але все швидко стає на свої місця завдяки низці дрібних доопрацювань, серед яких не останнє місце посідає щедріша мелодика, явно заздалегідь продумана, але рідко перегравана. Зі свого боку, ця безпосередність значно підвищила шанси альбому на радіо - прикладом може слугувати перший сингл "Chop Suey! ", який не змогли вирвати з ефіру ні 11 вересня, ні спроби політкоректної самоцензури, що почалися після цього, на мейнстримних радіостанціях (незважаючи на не надто відвертий текст про самогубство). Дивовижний успіх пісні нагадав інший "лівий" хіт десятирічної давнини - "Epic" гурту Faith No More (на доказ послухайте його фортепіанне аутро). І, звісно, починаючи з несподіваних фальстартів "Prison Song" і закінчуючи відносно спокійним висновком, підвищена комерційна чутливість гурту продовжує сперечатися з його чудернацьким авторським почерком. Чудові заголовний трек, "Forest" і "Science" є найдоступнішими з неймовірно різноманітних композицій, на які могли б тільки сподіватися неповноцінні ню-металічні побратими SOAD. У ліричному плані тут просто немає конкуренції. Неважливо, зачіпають вони типові для року теми, як-от наркоманія ("Needles") і групповуха ("Psycho"), чи беруться за незбагненні дадаїстські перлини на кшталт "Jet Pilot" та "Shimmy", співавтори Дарон Малакян та Серж Танкаїн звучать як позашлюбні діти Френка Заппи та Slayer. І хоча політична інвектива в дусі Rage Against the Machine (яку несправедливо приписують їхній вірменській спадщині) залишається невід'ємною частиною творчості гурту (наприклад, "Deer Dance", "Atwa"), підхід Toxicity в цьому відношенні набагато обережніший, ніж на їхньому запальному дебюті. Насамкінець можна сказати, що коли гурт робить стільки поворотів вліво, то можна очікувати, що рано чи пізно він почне ходити по колу, але з System of a Down це не так. Toxicity, безсумнівно, є одним з найкращих металевих релізів 2001 року і цілком може стати класикою хеві-металу.
Едуардо Рівадавія. Allmusic.com
