Наприкінці 80-х усі вже практично махнули рукою на Black Sabbath... а чому б і ні? Зрештою, гітарист Тоні Айоммі був єдиним оригінальним учасником гурту, який залишився, і відтоді, як Оззі Осборна звільнили наприкінці 70-х, у його лавах змінилася величезна кількість музикантів - особливо вокалістів. Тому для всіх, хто ще звертав на це увагу, було справжнім шоком, коли безіменний вокаліст Тоні Мартін перевершив низку іменитіших попередників своїм внеском у несподіване повернення Sabbath до форми у 1987 році, The Eternal Idol, а потім здійснив ще дивовижніший подвиг, отримавши запрошення повернутися для другого раунду у 1989 році, на такому ж гідному Headless Cross. Можливо, найкращий альбом Black Sabbath без Оззі та Діо, Headless Cross також містить один з найпотужніших складів Black Sabbath за всю історію: два Тоні поєднуються з басистом-ветераном Нілом Мюрреєм (Whitesnake, Гері Мур та ін.) та досвідченим учасником Козі Пауелом (надто багато асоціацій, аби перелічувати) - одним серед небагатьох барабанщиків, які мають миттєво впізнаване звучання. Саме Пауелл, по суті, виводить Sabbath на поле бою, коли детонує замисленість атмосферного вступу «The Gates of Hell» своїми гучними, гуркітливими військовими барабанами, але, звісно ж, усе, що пропонується, зрештою пов'язане й залежить від усемогутніх рифів Айоммі - з яких беруть початок усі річки. Це стосується також таких похмурих монструозних композицій, як "Kill in the Spirit World" або "Call of the Wild", що здригаються від потужних акордів, але водночас плавно перетікають у трохи життєрадісніші радіовистави, як-от "Devil and Daughter" чи "Black Moon". Аналогічно, якщо «When Death Calls», безумовно, одна з найбільш моторошних для душі композицій Айоммі з погляду зловісної сили, то не менш зачаровує «Nightwing», яка повністю перевертає ситуацію з її ніжними акустичними гітарами й (сміємо зауважити) дуже романтичною лірикою. Коротше кажучи, для тих, хто досить мудрий, щоб оцінити дискографію Black Sabbath, що виходить за рамки основних альбомів Осборна та Діо, немає кращого місця для початку, ніж Headless Cross або його гідний попередник The Eternal Idol.
- Едуардо Рівадавія - allmusic.com
